Флораріум

Флораріум — се скрижаль мандрів моя крізь Безіменний Світ, де сама земля родить дива та замисли прадавні.

ㅤУ цій книзі я, чужинець без імені, вкинутий волею долі межи нетрі й обшири, зібрав усякі відомості про все, що росте й тягнеться до світла.

ㅤКожна билина, кожна квітка, кожен грибок — се глас Природи, котрого я намагаюся второпати. Ся праця моя — не просто збір записок, але й гімн тиші лісовій, сирості печерній та трепету пелюстків під раннім сонцем.

ㅤНехай же се письмо служить порадником для шукачів пригод, цілителів, травників, алхіміків, а чи просто заблуканих душ, що, як і я, шукають змісту межи зелені й тіні.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ— Старий Мандрівник, ім’я котрого давно розвіяв вітер

ЇСТІВНІ ТА СІЛЬСЬКІ РОСЛИНИ

Пшениця

«Та, що годує й золото схожа»

Опис

ㅤПшениця — одна з перших рослин, яку я зустрів серед м’яких долин і рівнин. Вона росте неквапом, підставляючи зелені леза листя сонцю, а згодом перетворюється на золоті колоски, що шарудять на вітрі.

ㅤТонкий хрускіт її стебел — ніби подих самого літа. Пшениця має просту красу й неймовірну цінність: вона здатна прогодувати людину на довгі мандрівки.

Місце зростання

ㅤЗустрічається зазвичай у місцях, де була посаджена руками мандрівника чи селянина.

ㅤІнколи росте дико, невеликими скупченнями, де колись був оброблений ґрунт.

ㅤЛюбить рівнини, луги, узбережжя річок — там, де волога та світло рівномірні.

Властивості

ㅤЇстівна: так, після обробки.

ㅤАлхімічна цінність: немає.

ㅤЦілющі властивості: немає, але з неї печуть хліб — що відновлює тіло та дух.

Примітки мандрівника

ㅤЯ завше мав при собі кілька зернин пшениці. Не ради сівби, ні, — аніж рад пам’яті. На згад дім, що вже давно розвіявся попелом часу.

ㅤКазав батько мені: коли сієш її опівночі, при повному місяці, та не глядиш, як зростає, — то дає вона врожай подвійний.

ㅤБа ж, мабуть, се байка лиш.

Морква

«Корінь ясний, що ховає сонце в землі»

Опис

ㅤМорква — то тиха й непоказна рослина, що росте нишком, ніби щось приховує. Її зелене бадилля стирчить з ґрунту, але сама суть — під землею: яскравий корінь, ніби шматочок сонця, якого світ не побачив.

ㅤСолодка, соковита, поживна. А проте — не для лінивого: треба схилитись, вийняти, обчистити, а вже тоді вона дає радість мандрівнику.

Місце зростання

ㅤМорква не росте сама по собі, бо потребує руки того, хто сіє. Часто трапляється на грядках селян чи в покинутих городах.

ㅤДобре приймає родючий ґрунт і полюбляє місця, де земля тепла і м’яка.

Властивості

ㅤЇстівна: так, просто з землі — хоч і краще трохи промити.

ㅤАлхімічна цінність: наявна.

ㅤЦілющі властивості: живить тіло, особливо очі, кажуть старі зіллєвари.

Примітки мандрівника

ㅤБув час, як не мав я нічого — лиш дві моркви в торбі та мапу, що дощем змито. А втім, був то день ситніший од усіх.

ㅤЧув я був од сивого травника: коли посієш моркву в день рівнодення весняного, а викопаєш під грім літній, — то корінь той наділяє зіром прозорливим. Кажуть, кріль той, що не ловиться, ту моркву їсть.

ㅤМоже, тому кролі завше помічають тебе першими?

Картопля

«Скромна, а з лютим нутром»

Опис

ㅤКартопля — коренева рослина, що ховає свій скарб під землею, ніби скупий дракон. Назверх вона проста — лиш листя з квітками блідо-фіолетовими, а під землею — клубні, що можуть годувати й втамовувати голод, наче справжній дар земний.

ㅤВперше я натрапив на неї в забутих селах, де пічка димить, а хлібна лопата стерта до дерева. Там кажуть: «У кого в льосі картопля — тому зима не страшна».

Місце зростання

ㅤРосте на родючих ґрунтах, у місцях, де рука людська доглядала землю. Полюбляє прохолоду й розсіяне світло. Зрідка дичавіє — тоді її клубні гірчать і стають непридатними до їжі.

Властивості

ㅤЇстівна: так, але краще вживати після термічної обробки.

ㅤАлхімічна цінність: немає.

ㅤЦілющі властивості: у вареному вигляді вгамовує голод; сирий сік — знеболює печії.

Примітки мандрівника

ㅤСмійся не смійся, та був у мене день, коли вижив я три доби поспіль, харчуючись лишень печеною бульбою, знайденою край згарища табору, давно вітрами виголеного. І дотепер пам’ятаю той смак — простий, як земля, але живильний, мов саме життя.

ㅤЗа чутками: коли клубень посадиш весною, а викопаєш із землею разом у світанок першого заморозку, — то хто його з’їсть, той узимку не знатиме ні голоду, ні знесилля.

ㅤТільки ж, боронь тебе, не клади до торби першої бульби з краю лану: кажуть, у ній — око відьми, що бачить крізь кору, ніч і час.