Флораріум

Флораріум — се скрижаль мандрів моя крізь Безіменний Світ, де сама земля родить дива та замисли прадавні.

ㅤУ цій книзі я, чужинець без імені, вкинутий волею долі межи нетрі й обшири, зібрав усякі відомості про все, що росте й тягнеться до світла.

ㅤКожна билина, кожна квітка, кожен грибок — се глас Природи, котрого я намагаюся второпати. Ся праця моя — не просто збір записок, але й гімн тиші лісовій, сирості печерній та трепету пелюстків під раннім сонцем.

ㅤНехай же се письмо служить порадником для шукачів пригод, цілителів, травників, алхіміків, а чи просто заблуканих душ, що, як і я, шукають змісту межи зелені й тіні.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ— Старий Мандрівник, ім’я котрого давно розвіяв вітер

ЇСТІВНІ ТА СІЛЬСЬКІ РОСЛИНИ

Пшениця

«Та, що годує й золото схожа»

Опис

ㅤПшениця — одна з перших рослин, яку я зустрів серед м’яких долин і рівнин. Вона росте неквапом, підставляючи зелені леза листя сонцю, а згодом перетворюється на золоті колоски, що шарудять на вітрі.

ㅤТонкий хрускіт її стебел — ніби подих самого літа. Пшениця має просту красу й неймовірну цінність: вона здатна прогодувати людину на довгі мандрівки.

Місце зростання

ㅤЗустрічається зазвичай у місцях, де була посаджена руками мандрівника чи селянина.

ㅤІнколи росте дико, невеликими скупченнями, де колись був оброблений ґрунт.

ㅤЛюбить рівнини, луги, узбережжя річок — там, де волога та світло рівномірні.

Властивості

ㅤЇстівна: так, після обробки.

ㅤАлхімічна цінність: немає.

ㅤЦілющі властивості: немає, але з неї печуть хліб — що відновлює тіло та дух.

Примітки мандрівника

ㅤЯ завше мав при собі кілька зернин пшениці. Не ради сівби, ні, — аніж рад пам’яті. На згад дім, що вже давно розвіявся попелом часу.

ㅤКазав батько мені: коли сієш її опівночі, при повному місяці, та не глядиш, як зростає, — то дає вона врожай подвійний.

ㅤБа ж, мабуть, се байка лиш.

Морква

«Корінь ясний, що ховає сонце в землі»

Опис

ㅤМорква — звичайна на вигляд, та корисна до кістки. Росте собі нишком, лише бадилля зелене маячить над землею. А під ним — корінь довгий, оранжевий, мов жарина в попелі. Соковита, солодкувата на смак, хрумка — особливо свіжа, щойно з грядки.

ㅤНе вимагає багато, але й сама не лізе в руки: мусиш схилитись, витягти з землі, обтерти, відкусити — і аж тоді зрозумієш, чому її так цінують у кожній селянській торбині.

Місце зростання

ㅤМорква не росте сама по собі, бо потребує руки того, хто сіє. Часто трапляється на грядках селян чи в покинутих городах.

ㅤДобре приймає родючий ґрунт і полюбляє місця, де земля тепла і м’яка.

Властивості

ㅤЇстівна: так, просто з землі — хоч і краще трохи промити.

ㅤАлхімічна цінність: наявна.

ㅤЦілющі властивості: живить тіло, особливо очі, кажуть старі зіллєвари.

Примітки мандрівника

ㅤБув час, як не мав я нічого — лиш дві моркви в торбі та мапу, що дощем змито. А втім, був то день ситніший од усіх.

ㅤЧув я був од сивого травника: коли посієш моркву в день рівнодення весняного, а викопаєш під грім літній, — то корінь той наділяє зіром прозорливим. Кажуть, кріль той, що не ловиться, ту моркву їсть.

ㅤМоже, тому кролі завше помічають тебе першими?

Картопля

«Скромна, а з лютим нутром»

Опис

ㅤКартопля — невибаглива рослина з блідо-зеленим листям і дрібними фіолетовими квітками. Її справжнє добро росте під землею: клубні — круглі чи довгасті, з тонкою шкіркою, що легко чиститься ножем чи навіть гілкою.

ㅤРозростається швидко, як ґрунт м’який і вологи вистачає. Любить тишу та затінок — не терпить, коли її часто ворушать. У доброму льосі лежить аж до весни, не гниє й не всихає, якщо правильно зберігати.

Місце зростання

ㅤРосте на родючих ґрунтах, у місцях, де рука людська доглядала землю. Полюбляє прохолоду й розсіяне світло. Зрідка дичавіє — тоді її клубні гірчать і стають непридатними до їжі.

Властивості

ㅤЇстівна: так, але краще вживати після термічної обробки.

ㅤАлхімічна цінність: немає.

ㅤЦілющі властивості: у вареному вигляді вгамовує голод; сирий сік — знеболює печії.

Примітки мандрівника

ㅤСмійся не смійся, та був у мене день, коли вижив я три доби поспіль, харчуючись лишень печеною бульбою, знайденою край згарища табору, давно вітрами виголеного. І дотепер пам’ятаю той смак — простий, як земля, але живильний, мов саме життя.

ㅤЗа чутками: коли клубень посадиш весною, а викопаєш із землею разом у світанок першого заморозку, — то хто його з’їсть, той узимку не знатиме ні голоду, ні знесилля.

ㅤТільки ж, боронь тебе, не клади до торби першої бульби з краю лану: кажуть, у ній — око відьми, що бачить крізь кору, ніч і час.

Буряк

«Серце землі, що б’ється поволі»

Опис

ㅤБуряк — простий, ґрунтовний плід. Листя в нього широке, темно-зелене, трохи шорстке на дотик. Корінь важкий, круглий чи подовгастий, із червоною м’якоттю, що фарбує руки й ніж, мов ягідний сік.

ㅤНе вибагливий, та в поганому ґрунті росте кволо. Як земля добра — тоді буряк виходить соковитий, солодкуватий на смак. Та й лежить добре — що в льосі, що в ямі, зиму пересидить без втрат.

Місце зростання

ㅤСіють його у городах, побіля хат чи вздовж стежок — де земля пухка й волога. Іноді можна натрапити на дикий буряк у занедбаних поселеннях, де все заросло, але ще щось росте на згадку про людей.

Властивості

ㅤЇстівна: так, повністю. Вживають і корінь, і бадилля.

ㅤАлхімічна цінність: немає.

ㅤЦілющі властивості: несильні, але якщо приготувати, то кращої їжі не знайдеш.

Примітки мандрівника

ㅤБув я колись у поселенні при степу, де з буряка варили трунок, а не борщ. Вливали меду, клали прянощів східних, і подавали холодним, коли сонце палило землю, мов у гніві. Смак мав — немов весна, замкнена у скляній посудині.

ㅤСтарий хуторянин, що знав землю і небо, мов братів, казав мені: коли буряк посадити у день першого громового гуркоту, зійде корінь дужий, сповнений сили. А ще — що найсолодший виростає біля вулика, де бджоли літають, мов думки навколо спогадів. Не ручуся, чи то істинно, та куштував я такий — і був він, мов мед самий.

ㅤСталося мені раз бачити, як буряковим соком загоювали поріз: кров спинилася, а шкіра затяглась, немов за волею якогось духа. Відтоді ношу я з собою шмат кореня того, не за ласощі — а на випадок лихий.

Гарбуз

«Кубло літа, сховане в плоді»

Опис

ㅤГарбуз — великий, круглий плід з товстою шкіркою, мов керамічний глек, що його сама земля зліпила. Лежить собі на межі, ніби дозріває не на сонці, а в спогадах літа. Листя в нього широке, мов стяг, а квіти — жовті, як передзахідне сонце.

ㅤМ’якоть його м’яка, злегка солодкувата, і поживна. І не один старий казав: «Гарбуз — то не про їжу, а про достаток».

Місце зростання

ㅤВиростає гарбуз у садах, городах і на узліссях, де земля багата й пухка. Часто його можна побачити у сільських дворах, де він лежить і стиха готується до зими.

ㅤІноді дичавіє на занедбаних ділянках.

Властивості

ㅤЇстівна: так, і сирий гарбуз, і варений, і печений.

ㅤАлхімічна цінність: немає.

ㅤЦілющі властивості: допомагає від хвороб шлунка.

Примітки мандрівника

ㅤПід однойменним перевалом я ночував у діда-гончара, що мені кашу з гарбуза варив з додатком меду і маку. Та їжа вберегла мене від холоду й голоду, мов би сама земля обігріла душу.

ㅤВ одному далекому краю бачив гарбузи, що росли вздовж шляху до старого кладовища. Місцеві обходили їх стороною, бо вірили: плід той приховує в собі сни і тіні забутих душ.

ㅤГоворять, що перший гарбуз, що зірветься з батога сам, не їдять, а кладуть на підвіконня — аби хату і родину оберігав він від лихого.

Кавун

«Печать ріки у степу»

Опис

ㅤКавун — плід важкий, округлий, із шкірою зеленою, що має смуги темні та світлі, мов хвилі на ріці. Усередині ж — м’якоть соковита, червона, солодка, всіяна чорним зерням.

ㅤСтиглий кавун пахне сонцем і землею разом. Розітни його ножем — і здасться, ніби ти відкрив серце самого літа.

Місце зростання

ㅤЛюбить теплі краї й землю піщану. Росте він на баштанах, де сонце б’є немилосердно, а вітри сушать долини. Та коли трапиться мандрівнику знайти дику лозу серед пустки — то, мов знайти криницю серед піску.

Властивості

ㅤЇстівна: так, м’якоть і зерна.

ㅤАлхімічна цінність: стара знахарка говорила мені, що має.

ㅤЦілющі властивості: при правильному приготувані може зцілити страшні хвороби.

Примітки мандрівника

ㅤБуло се не раз, що рятував мене кавун, і не єдино від спраги. У присілку над рікою жила стара знахарка, котра вміла тягнути силу з кождої билини. Бачив я, як товкла вона зерня кавунові, мішала їх із чимось лискучим та попелом вогню священного. Тим зіллям мастила глибокі рани — й плоть стягалася, мов по довгім сні, зоставляючи лиш бліду пам’ять від порізу.

ㅤСталося ж і таке: мандрував я далі на схід, і занесло мене в гущавину непролазну. Волога стояла, немов сама земля духом своїм дихала. Серед тої тьми зелені натрапив я на кавунові плоди. Видовище дивне, бо не місці воно йому. Та певне, то дари духів, укриті в розлогім листі на спробу мандрівному.

ㅤВідтоді віру маю: в кожнім кавуні є не тілько прохолода й солод, але й тиха сила, що тіло зцілює та морок розвіває. І хто їсть його під зорями, тому сни являються ясні, а серце стає легке, мов по молитві щирій.